Чи потрібно в бухгалтерському обліку відображати право власності на земельну ділянку в складі нематеріальних активів?

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - Кодекс) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 125 Кодексу встановлено, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 Кодексу).

Рішення державного реєстратора, витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав надаються в електронній та (за бажанням заявника) в паперовій формі.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є  первинні документи (стаття 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).

У Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 “Основні засоби”, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 12.10.2010 №1202, визначено, що земельна ділянка відноситься до складу основних засобів бюджетної установи.

Згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2013 № 1203, земельні ділянки обліковуються на субрахунку 1011 «Земельні ділянки».

Підставою для відображення на субрахунку 1011 “Земельні ділянки” земельних ділянок повинні бути відповідні підтвердні документи.

Зважаючи на викладене витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію є документом, який посвідчує право власності або право постійного користування на земельну ділянку, який є підставою для взяття на облік земельної ділянки, а отже не повинен відображатися у складі нематеріальних активів.